Посібник

Матвєєва В. А

Посібник для вчителів початкових класів та образотворчого мистецтва

 МАЛЬВИ

Вправа: «Поплавець в океані»

Мета: здійснити релаксацію.

Інструкція. Уявіть,що — маленький поплавець у великому океани... У вас немає компаса,карти ,штурвала,весел... Ви рухаєтеся туди, куди вас несе вітер і океанські хвилі... Велика хвиля може на деякий час накрити вас , але ви знову виринаєте йа поверхню ... Спробуйте відчути ці поштовхи... Відчуйте рух хвилі, тепло сонця, краплі дощу, подушку моря під вами , яка підтримує вас... Придивіться, які ще відчуття виникають у вас, коли ви уявляєте себе маленьким поплавцем у великому океані. Якщо ви відчуваєте страх, переконайте себе, що ви сильніші за хвилі і вітер, ви не можете потонути,ви знову і знову випливаєте з таємничих глибин, куди вас намагалася загнати стихія...

Посібник включає казки, вірші та завдання з образотворчого мистецтва, які сприяють самовираженню, дозволяють розслабитися, змоделювати та програти проблемні ситуації, розвивають інтерес до образотворчого мистецтва, дають можливість поглиблювати та систематизувати знання дитини.

Подана робота може бути використана на уроках естетичного циклу.

Королівство Акварелія

У королівстві Акварелія жив веселий принц Пензлик. Тітонька Палітра завжди вчила його гарних манер, а Фарби дуже раді були йому служити. Найулюбленішим заняттям Пензлика було малювання. Що тільки він не намагався намалювати: натюрморти з вазами та фруктами, і заморських птахів, і пейзажі, і портрети, і навіть мешканців морських глибин.

Тітонька Палітра кожного ранку заводила Пензлика у велику залу, де, як килим,був розстелений великий аркуш паперу. Слуги Фарби з веселим гомоном вбігали в залу, чекаючи, поки принц Пензлик вмокне свій густий чубчик у Фарбу і почне плавно і ніжно танцювати, створюючи нову картину. Тітонька Палітра строго слідкувала за роботою і робила зауваження то Фарбам,то веселому Пензлику. Врешті-решт принцу набридло слухати її нудний голос, і він вирішив трохи повеселитися. Замість того,щоб плавно пересуватися по білому аркушу, Пензлик почав весело стрибати по паперу. І о чудо! У нього з’явився зовсім новий малюнок. Новою була техніка виконання. Малюнок,виконаний мазками, був схожий на мозаїку.

Історія для роздумів

Під вечір один селянин сів на порозі скромної хатини, аби насолодитися вечірньою прохолодою. Мимо його хати звивалася дорога, яка вела до села. Чоловік, який ішов нею, помітив селянина і подумав: "Ця людина — взірець ледаря. Нічого не робить, тільки сидить цілими днями на порозі.. .".Трохи згодом проходила інша людина й подумала:"Це якийсь джигун. Сидить цілий день і пасе очима, що тут ходять. Напевно, чіпляється до них..." Нарешті ішов до села якийсь мандрівник і подумав:" Мабуть, це працьовитий чоловік. Працював увесь день, а тепер сів собі відпочивати". Справді, майже нічого не можемо сказати про селянина, що сидів на порозі своєї хати. Натомість про трьох перехожих , що йшли до села, знаємо : перший — ледар , другий — особа підозріла , а третій — людина працьовита. Усе , що говориш , свідчить про тебе ; особливо коли твої слова стосуються інших.

Вправа «Мій всесвіт»

Мета: виробити вміння аналізувати свою «Я-концепцію».

Хід вправи. У центрі аркуша потрібно намалювати велику букву «Я». Потім від цього «Я» - центра всього всесвіту - намалювати лінії до зірок і планет: моє улюблене заняття; мій улюблений колір; мій улюблений звук; запах; моя улюблена тварина; гра; їжа; музика; мої улюблені пори року; що я найбільше люблю робити; місце, де я найбільше люблю бувати; мій улюблений співак або група; мої улюблені герої; я відчуваю в собі здібності до...; людина, якою я захоплююсь; найкраще я вмію...; я знаю, що я зможу; я впевнений у собі, тому що...

Учитель говорить про те, що «зоряна карта» кожного показує, що робить кожного з нас унікальним, і те, що для всіх нас є спільним. Тому ми потрібні одне одному, і кожна людина може досягти успіху в житті.

Король і художники

У деякому царстві жив та був Король. У всьому він мав удачу і щастя,але одна біда сталася з Королем:раз страшна хвороба знемогла його,і хоча не забрала життя, - страшно спотворила йому половину обличчя. Доживши до старості й мудрості,він,за звичаями свого королівства, мусив залишити в родинній галереї замку свій портрет. Король оповістив повсюди,що художник,який створить його портрет - водночас і правдивий, і красивий, - отримає винагороду: пів королівства і Принцесу. Невмілому ж карою буде смерть. Небагато відшукалося сміливців. Придворний живописець відважився,бажаючи примножити свою славу та привілеї, і намалював портрет, але в гордості своїй не зміг відмовитися від уміння зобразити якнайточніше риси реальності. "Портрет правдивий, - сказав Король, - але некрасивий". І живописця стратили.

Інший знаменитий художник королівства, що все життя мріяв зайняти місце придворного,вирішив діяти інакше і полестити самолюбству Короля. На його портреті Король був зображений у тому вигляді,який він мав до хвороби. "Портрет красивий, - сказав Король, - але неправдивий". І цього художника стратили.

 Ніхто не поспішав виконати, здавалося, неможливе бажання Короля. Минав час. І от якось одного разу рано-вранці до воріт королівського замку постукав невідомий Майстер. Король поговорив з ним,і наступного дня розпочав роботу. А треба сказати, що то був юнак, який кохав Принцесу, не боявся смерті, не бажав слави чи почестей, а просто перейнявся повагою і співчуттям до людини - батька коханої. І він допоміг Королю здійснити його бажання. Невідомий Майстер зумів це зробити дуже просто. Намалювавши такий портрет,який був і правдивим, і красивим одночасно, Майстер отримав обіцяні пів королівства, щаслива Принцеса одружилася з ним,і за жили вони багато і щасливо.

Сонечко і сутінки

Уяви і намалюй:

Високо-високо в небі живе собі Сонечко . Є у нього два Ковалі - велетні та золота наковальня . Щодня перед світанком ідуть Ковалі з вогняними бородами до Сонечка, а воно дає їм два пучки срібних ниток. Беруть Ковалі залізні молотки, кладуть срібні нитки на золоту наковальню і кують, кують... кують срібний вінок для Сонечка , а з-під молотків розсипають по всьому білому світі срібні іскорки. Подають вони на землю, і нам одразу стає все видно. А ввечері втомлені Ковалі знову йдуть до Сонечка і несуть йому вінок. Та тільки-но торкнеться його Сонечко своєю гарячою рукою - як вінок стає м’яким, мов віск, топиться і тече золотим струмочком по вечірньому небу. Втомилося за день Сонечко, йде відпочивати до наривного саду, і тоді з’являються Сутінки і Темнота. Їх величезні лапи вкриті м’якою шерстю, тому, коли вони йдуть, їх ніхто не чує, і лише на небі залишається темній слід. І від того на всьому світі робиться така темінь що не кожен би й дорогу знайшов, не те, щоб щось розгледіти. А коли прокидається Сонце, вони опускаються в темну бездонну ущелину і засинають...

Розважаюча гра «Крапка крапку здоганяє»

Заплющивши очі, на кожне слово віршика, який читає учитель, учні ставлять крапочки, не підглядаючи.

Крапка крапку здоганяє.

Поміж крапок ліс дрімає –

І берези, і дуби…

Вийшов хлопчик по гриби.

Де вони? Шука між листу.

Щоб знайти, потрібно хисту.

Раз, два, три, чотири, п’ять –

Ми їх будем малювать.

Учні відкривають очі і уважно придивляються, поєднуючи крапочки: на що схожий малюнок, які асоціації викликає.

Той, хто не розгледів у своїй роботі певний образ, продовжує ставити крапочки, слухаючи віршик:

Раз, два, три, чотири, п’ять,

Будем далі мислювать.

Заховалися грибочки

За пеньочки, за листочки.

Зможу я і зможеш ти

На рисунку віднайти

Цей грибочок за пеньочком,

Що сховався під листочком.

Пісні, вірші, легенди та казки, які стосуються образотворчого мистецтва дають можливість кожній особистості емоційно сприймати художню інформацію.

Наприклад:

Наш школяр-ведметик днями

Загубив портфель з книжками.

А знайшов, поглянув – лихо!

Переплутались у книгах

Фарби невідомі,

Пензлі незнайомі,

Жовта – з червоною;

Червона – з синьою;

Синя – з жовтою. Просто жах!

Шкода фарб. Це, мабуть, крах!

Засмутився клишоногий,

Потребує допомоги.

Справи всі свої облиш,

Барви розпізнай скоріш.

Знайди, які фарби утворились від

змішування головних.(ч. з. с.)?

Олівці і лінії

В одному простому Олівці жили-були дві сестриці - Лінії , одна тонка, ледь помітна, інша - жирна і чітка, братик Штрих і зовсім маленька сестриця Крапка. І хоч жили вони однією сім’єю, всі були різні і, ясна річ, призначення мали не однакове. Проте вони цього не знали, а тому з’являлися з Олівця, коли їм заманеться. Виходила велика плутанина. Олівець зовсім було втратив голову, та на щастя, зустрів Гумку. розповив їй про свою біду, а Гумка й каже : "Я тобі допоможу. Тільки-но з’явиться не та лінія, я її одразу ж витру".

Почали цю розмову сестрички Лінії, Штрих і Крапка, злякалися Гумка та й перестали вискакувати з Олівця, коли їм заманеться, почали дотримуватися черги. Тонка, ледь помітна Лінія з’являлася, коли потрібно будо розмістити на аркуші малюнок, виконати черги. Тонка, ледь помітна начерк загальних обрисів зображуваного предмета, намітити пропорції  тощо або ж показати на малюнку предмети, що йдуть углиб. Жирна і чітка, навпаки, висувала їх на передній план. Штрих залишав свої короткі сліди, коли потрібно було передати найтонші тональні відношення малюнка, а Крапка з’являлася, щоб створити враження лаконічності, стислості. Так Гумка допомогла олівцю привчити Лінії, Крапку, Штрих до порядку.

Чарівні фарби (легенда)

Один раз в сто років найдобріший з найдобріших дідів – Дід Мороз – в ніч на Новий рік приносить сім чарівних фарб. Цими фарбами можна намалювати все, що захочеш, і намальоване оживе. Хочеш – малюй череду корів і потім паси їх. Хочеш – малюй пароплав і пливи в ньому… Або зірколіт – і лети до зірок. А якщо необхідно тобі намалювати щось простіше, наприклад стілець,– будь ласка… Намалюй і сідай на нього. Чарівними фарбами можна намалювати що завгодно, навіть мило, і воно буде милитися. Тому Дід Мороз приносить чарівні фарби найдобрішому із всіх найдобріших дітей.

І це зрозуміло… Якщо такі фарби потраплять у руки злому хлопчикові або злій дівчинці, вони можуть натворити багато лиха. Прималюють людині другий ніс – і буде людина двонога. Намалюють собаці роги, курці – вуса, а кішці – горб, і буде собака – рогатою, курка – вусатою, а кішка – горбатою.

Тому Дід Мороз дуже довго перевіряє серця дітей, а потім уже вибирає, кому із них подарувати чарівні фарби.               

В останній раз Дід Мороз подарував їх одному дуже доброму хлопчику. Найдобрішому із найдобріших.

Хлопчик дуже зрадів фарбам і тут же взявся малювати. Малював для інших. Тому що він був найдобрішим із найдобріших хлопчиків. Він намалював бабусі теплу хустку, мамі – святкову сукню, а батькові – мисливську рушницю. Сліпому дідусеві хлопчик намалював очі, а своїм товаришам – велику-превелику школу…

Він малював, не розгинаючись, весь день і весь вечір… Він малював і на другий, і на третій, і на четвертий день… він малював, бажаючи людям добра. Малював до того часу, поки не закінчились фарби. Але…

Але ніхто не міг скористатися намальованим. Хустка для бабусі була схожа на ганчірку для миття підлоги, а сукня, намальована для матері, виявилась такою кособокою, яскравою і мішкуватою, що вона її не захотіла навіть приміряти. Рушниця нічим не відрізнялася від палиці. Очі для сліпого нагадували дві голубі плями, та він і не міг ними бачити. А школа, яку дуже ретельно малював хлопчик, вийшла до того потворною, що до неї навіть боялися підходити близько.

На вулиці з’явилися дерева, схожі на мітли. З’явилися коні з ногами із дроту, машини з кривими колесами, будинки з падаючими стінами і дахами набакир, шуби і пальта, у яких один рукав був коротший від іншого… З’явилися тисячі речей, якими не можна було скористатися. І люди злякалися:

– Як ти міг створити стільки зла, найдобріший з усіх найдобріших хлопчиків?!

І хлопчик заплакав. Йому захотілося зробити людей щасливими! Але він не вмів малювати і тільки дарма використав фарби.

Хлопчик плакав так голосно, що його почув найдобріший із усіх найдобріших дідусів – Дід Мороз. Почув і повернувся до нього, і поклав перед хлопчиком нову корку з фарбами:

– Тільки це, мій друже, звичайні фарби. Але вони можуть теж стати чарівними, якщо ти цього захочеш.

Так сказав Дід Мороз  і зник.

А хлопчик задумався. Як же зробити, щоб звичайні фарби стали чарівними і щоб вони радували людей, а не приносили їм нещастя? Добрий хлопчик дістав пензля і прийнявся малювати.

Він малював, не розгинаючись, весь день і весь вечір. Він малював і на другий, і на третій, і на четвертий день. Малював до тих пір, поки не закінчились фарби. Тоді він попросив нові.

Пройшов рік… Пройшло два роки… Пройшло багато-багато років. Хлопчик став дорослим, але, як і раніше, не розставався з фарбами. Очі його стали зіркими,руки умілими, і тепер на його малюнках замість кривих будинків з падаючими стінами красувались високі, світлі будівлі, а замість суконь, схожих на мішки,– яскравий, святковий одяг.

Хлопчик не помітив, як став справжнім художником. Він малював усе що було навкруги, і те, чого ще ніхто не бачив: літаки, схожі на величезні стріли, і кораблі, схожі на літаки, повітряні мости і палаци із скла.

Люди із здивуванням дивилися на його малюнки, але ніхто не лякався. Навпаки, всі раділи й захоплювались.

– Які чудові картини! Які чарівні фарби! – говорили вони, хоч фарби були найзвичайнісінькі.

Картини й справді були такі гарні, що людям схотілось їх оживити. І ось настали щасливі дні, коли намальоване на папері стало переходити в життя: палаци зі скла, і повітряні мости, і крилаті кораблі…

Так трапляється на білому світі. Так трапляється не тільки з фарбами, але й із звичайною сокирою чи швейною голкою і навіть з глиною. Так трапляється з усім, до чого доторкнуться руки найбільшого з найбільших чарівників – руки трудолюбивої, наполегливої людини.

                                                                                     (Є.Пермяк)